Автор: Міла Лугова
Видатний українець — про три складові культурного процвітання нації
Культура народу міститься не так у матеріальних проявах, як у цінностях, які нація продукує і береже. Про це під час виступу у Чикаго говорив відомий український співак та громадський активіст Святослав Вакарчук. До Чикаго він завітав як почесний гість благодійного вечора в Українському Інституті Модернового Мистецтва на честь української мисткині, художниці-керамістки Олександри Дяченко-Кочман. На початку жовтня цих двох талановитих людей відзначили нагородами за внесок у розвиток української культури.
Останнім часом Святослав Вакарчук майже не дає інтерв’ю, хоча питань до нього назбиралось як ніколи багато. Українці ловлять кожне його слово, аби розгадати одвічне «Бути чи не бути?», тобто «Йде у Президенти чи не йде?» На моє пряме запитання про це Святослав відповів усміхаючись: «Можливо, колись у майбутньому».
Я ще не політик, і можливо, ніколи ним не буду, але я завжди буду чесною людиною. Слова, які ви почуєте від мене, будуть щирими. Це будуть слова людини, яка любить свою країну, свою націю, своє коріння.
Святослав Вакарчук про фундаментальні принципи, необхідні для розвитку і процвітання української культури:
«Зазвичай, коли ми говоримо про культуру, маємо на увазі матеріальні її прояви: картини, архітектуру, фотографії. Проте культура — це, насамперед, нематеріальні цінності. Щось таке, чого ми не можемо торкнутися, але що можемо відчути. Найважливішим інгредієнтом тут виступають цінності. Ті нації, які процвітають сьогодні, міцно асоціюються із великою культурою, яку вони зуміли створити і зберегти саме завдяки своїм цінностям.
На мою думку, для того, аби культура була дійсно великою, має працювати поєднання трьох фундаментальних складників.
Перша важлива річ — цінності.
На прикладі єврейського народу ми бачимо, як ті, кого переслідували, ті, хто не мав власної країни, створили книгу цінностей, які ми й донині поділяємо, — Біблію. На сьогодні єврейський народ має власну державу та пишається відомими на увесь світ письменниками, науковцями, художниками. А починалося все із цінностей, які цей народ сформував.
Другий компонент — здатність до розвитку.
Давайте візьмемо для прикладу США. Блюз з’явився у цій країні як народна музика темношкірих рабів — співаючи, вони разом переживали своє горе. Згодом ця музика ширилася й трансформувалась далі, стаючи модною у клубах. Вже у двадцятому столітті культура ритм-енд-блюзу була відомоюна увесь світ. А починалось все з людей, які зазнавали жорсткої дискримінації. Іммігранти зі східної Європи також зробили свій внесок у розвиток цієї музики — вони привнесли у ці мелодії звуки домбри, унікального різновиду гітари. Не упевнений, чи це були саме українці, але переконаний, що вони мали до того стосунок.
І третя важлива річ — здатність і бажання дозволяти іншим культурам збагачувати твою власну.
Потрібно брати найкраще, що є в інших культурах, і робити це частиною власної. Саме в такому випадку культура міцнішає. Розвинені та процвітаючі нації демонструють, наскільки цей підхід є правильним. Нещодавно помер Шарль Азнавур, відомий французький співак. Він був одним із моїх улюблених виконавців і він був на сто відсотків вірменином. Не мав жодної краплі французької крові, але вважається одним із найвидатніших французьких співаків. Якщо ви вслухаєтеся в його пісні — відчуєте доторк іншої культури.
Я б хотів, аби українська культура використовувала ці три складника, — вони є необхідними для нашого процвітання.
Усі ми знаємо (особливо ви тут — у Чикаго, за тисячі кілометрів від власної домівки), наскільки складно зберегти власну ідентичність, зберегти те, ким ви є насправді. Сьогодні я маю зустріч із людьми, яких обставини змусили покинути власні домівки, але які досі мають бажання та енергію зберігати свою українську ідентичність, а також здатні розвиватися і бути відкритими до нового».
Надзвичайно горджуся нашим товариством і нашою культурою! Це все додає мені оптимізму щодо нашого майбутнього.
Commenti