top of page
Покоління Ї

Тарас Вервега: «Треба вчитися взаємодіяти з технологіями»


Автор: Наталія Кіндратів


Віднедавна українців часто називають ІТ-нацією. У містах можна побачити офіси десятків компаній, однією з найбільших з яких є SoftServe. Сьогодні це успішна міжнародна компанія, з 7000-м штатом, офісами у різних країнах світу та українським корінням. А колись у Львові її заснували кілька активних студентів, з парою комп’ютерів та великим бажанням працювати. Ми поспілкувалися з Тарасом Вервегою – співзасновником та членом Ради директорів SoftServe, меценатом – про заснування та цінності компанії, її взаємодію з навколишнім світом, свідоме благодійництво, реалії української ІТ-освіти та навички, що потрібні сучасній людині.

- SoftServe саме відсвяткував своє 25-річчя. Як з’явилася ця компанія?


Протягом останніх десятиліть США – найбільший ринок споживання ІТ. Коли Україна стала незалежною, то американці почали допомагати українцям. Один з них – Уоррен Бруггеман, віце-президент компанії General Electric, де він працював разом з Джеком Уелчем – однією з бізнес-ікон Америки. Дружина Уоррена Поліна мала українське коріння. Вона і підштовхнула його зробити щось для України.

Так у Львові в 1993 році у політехнічному інституті відкрили бізнес-інкубатор. Всього в Україні їх було два, другий у Київській політехніці. Їхню діяльність спонсорували американці при підтримці і допомозі Уоррена. Програма була заснована за прикладом аналогічного проекту, реалізованого у Ренсселерському політехнічному інституті, який був дуже ефективним, і з-під крила якого вийшло багато компаній.

Викладати до цих інкубаторів приїхали два американця. До Львова – Марк Капій. В цих інкубаторах проводили безкоштовні курси підприємницької діяльності. В той час про бізнес в Україні знали мало. Двоє майбутніх засновників SoftServe у Львові пройшли ці курси і здружилися з Марком. Вони вирішили заснувати свою компанію. В той час їм було по 23 роки, а отримати контракт з Америкою – непросто. Американці були досвічені, знали ринок, тому отримували замовлення та передавали їх нам.


- Коли розпочалася Ваша кар’єра у SoftServe?


Я приєднався до компанії у вересні 1994 року, коли закінчив університет. Середня зарплата на той час була10 - 20 доларів, отримувати 50 вважалося розкішшю. Один комп’ютер на той час коштував 4000 доларів. Тож ми шукали, зичили гроші та змогли придбати для компанії 2 комп’ютери. Інтернет був лише у центрі міста. Всього дві локації, з якими треба було домовлятися заздалегідь. Код скидали з робочого комп’ютера на дискету, їхали в центр. Часом доводилося повертатися в офіс і перезаписувати чи дозаписувати інформацію на дискету. Пересилали це зазвичай 1-1,5 години, зв'язок міг бути нестабільний. З клієнтами комунікували американці. Раз в день ми виходили з ними на зв'язок – читали, що прийшло на нашу пошту вчора і відповідали на цей лист. Так і працювали – з 12 - годинною затримкою у часі.


- Не страшно бути першопрохідцями?


В 20 років здається, ніби знаєш усе. З віком все більше враження, ніби не знаєш нічого.

Та американська компанія з часом не змогла функціонувати і закрилася. Ми почали шукати власних замовників. Це було непросто – адже глобально українцям не довіряли. Спершу нам вдалося отримати канадське замовлення, потім американські.

В цьому і полягає суть бізнесу – ти маєш вирішити питання, які іншим непідвладні, які здаються неможливими, бо попередні 100 людей пробували і не змогли.

Якщо глобально, то основою цього процесу був 200% фокус на роботі, на розвитку компанії. Ми працювали по «25» годин на добу, без вихідних. Тим більше тоді не було стільки ресторанів і барів (сміється). Робота була всім. У такому режиму ми працювали щонайменше 7 років. Зате компанія постійно росла – на початку 2000-х налічувала близько150-200 працівників. Нашим бажанням було створити довгострокову та глобальну компанію.




- Звідки брався ентузіазм?


В 90х мати натхнення до роботи було дуже просто. По - перше, заробляти хоча б 20-30 доларів у місяць було класно. По - друге, це надзвичайно цікава робота. По - третє, в той час можливість поїхати в іншу країну була фантастикою. Тож додатковим стимулом було те, що ти міг раз в рік поїхати закордон, по роботі зустрітися з цікавими людьми. Здається, наче як займалися програмуванням у 1993 році, так і у 2018 займаємося. Як це може не набриднути за 25 років? Проте набридає займатися одними і тими ж речами, а коли бізнес росте – це завжди цікаво.

За 25 років компанія стала найбільшою в Україні, однією з найбільших у Східній Європі та вже займає певне місце у світі. І масштаб компанії дозволяє робити глобальні речі.

- Які саме?


В нас є 8 стартапів на різних стадіях розвитку. Є такі, що завершилися, хоча у свій час були успішні. Таким чином даємо можливість молоді проявити себе.

Зараз модно на kickstarter зібрати 40 000 доларів і сказати «вибачте, я не зміг». Але сам факт збору 40 000 доларів – це також успіх. Стартап не зміг, але таку суму також не кожен може зібрати.

Один найцікавіших наших стартапів – система управління супермаркетами. Вона працювала у більшості супермаркетів Львова, поки у місто не прийшли інші торгові мережі зі своєю системою.

Зараз маємо стартап, пов’язаний з нанотехнологіями, але поки не можемо розповісти про нього детальніше. Ще один – для підтримки інновацій у великих, неповоротких компаніях. Ідея цього стартапу – допомогти залучати людей всередині компанії, щоб реалізувати певну ідею. Це програмне забезпечення для колаборації та комунікації.

Один з наших дуже успішних стартапів – фонд «Відкриті очі». Серед цінностей компанії є важливість творити добро та допомагати. Що більша компанія – то більше допомагаємо. SoftServe і раніше займався благочинністю, але вона була неорганізована, фрагментована. Коли почалася війна, виникла потреба допомагати значно більше, зокрема військовим, і робити це більш структурно. Так і з’явився цей фонд. У нього є декілька фундаментальних відмінностей, яких немає у інших. Перша – ми не даємо гроші. Кошти – це ресурс, до якого ми додаємо знання, вміння, працю, мислення, організаційні здібності, і разом з грошима це стає продуктом, який видаємо назовні. Це значно більше, ніж просто дати фінанси, адже цінність таких грошей автоматично збільшується.

Друга – окрім коштів компанії, ми залучили до фінансування фонду наших працівників. Так прививаємо їм ідею того, що треба допомагати і вони можуть себе у цьому реалізувати. Кожна людина має можливість фінансувати різні проекти, кожен сам обирає, куди вкладати кошти – комусь подобається, наприклад, допомагати дітям, а іншому – міському простору чи освіті. Більше того, працівник може запропонувати власний проект, якщо має ідею та бажання її втілювати. Якщо він отримує підтримку, то компанія зі свого боку додає фінансування. Утворюється така синергія компанії, фінансів і людей. Ця система дозволяє робити класні речі і дуже ефективно використовувати гроші з точки зору результату.

Наприклад, маємо проект Positive rooms, який почався у нашому вроцлавському офісі. Головна його ідея – зробити в лікарні ігрову кімнату для дітей, де вони зможуть побавитися та відпочити протягом довгих днів на лікарняному ліжку. Спеціалізоване оформлення робимо під напрямок медичного закладу.

Нам не подобається стандартна схема благодійності: ви нам дайте гроші, ми вам максимум «дякую» скажемо. Ми шукаємо лікарні, в яких не лише є потреба, а де є керівники, які цим горять.

Нещодавно відкрили таку кімнату у Івано-Франківську. Наступні плануємо відкрити у Рівному та Харкові, потім у Києві та Чернівцях. Цей проект повністю фінансується нашими працівниками.

Загалом, залученість працівників до діяльності фонду близько 40%. Я хотів би, щоб було набагато більше, але глобально навіть ця цифра – достатньо велика.



- Які цінності є у компанії?


Це одні з тих речей, які дозволили компанії розвинутися. Цінності були закладені ще від заснування і глобально не змінилися. Клієнт завжди на першому місці – це відчувається і люди це цінують. Фокус на ріст – компанія може рости тільки якщо ростимуть люди, які в ній працюють. Тому існує постійна підтримка і сприяння росту людей, які працюють у компанії – навчання, самонавчання, саморозвиток, поїздки, кар’єрний ріст. На керівних посадах більшість людей – вихованці компанії, які за 10 - 15 років виросли тут. Багато з них прийшли працювати на звичайні посади – секретар, junior програміст, тестувальник, викладач англійської. А зараз ці люди керують цілими відділами чи напрямками, в них мільйонні бюджети і вони вирішують глобальні питання. Сприяння розвитку людей – це та цінність, якою ми жили спочатку і яку підтримуємо зараз. У компанії діє SoftServe University для навчання студентів. Вона потрібна в Україні, бо більшість випускників не має достатньо знань, щоб прийти на роботу одразу.


- Яким на Вашу думку є рівень української ІТ-освіти?


Якщо у людини температура була 39, а стала 38.6, щось змінилося? Оце і стан є нашої освіти – температура падає. Треба віддати їй належне щодо математики, яка є основою програмування, – багато випускників мають цю математично-алгоритмічну базу. Та вони не володіють іншими навиками: роботи в команді, використання новітніх технологій, бізнес - грамотності, самопрезентації. Цьому не вчать в університетах, хоча це необхідні складові успіху.

Окрім технічної освіти, людині потрібно вміти спілкуватися, володіти так званими «soft skills» для взаємодії з членами команди та замовниками.

На щастя, вже є декілька навчальних програм, на яких це враховують. Наприклад, «Комп’ютерні науки» в УКУ чи програми «Інтернет Речей» та «Штучний інтелект» у Львівській політехніці. Ми також долучилися до їхньої діяльності: компанія їх співфінансує, вони засновані нашими працівниками і деякі наші співробітники там викладають.

Сьогодні Україна вже має свою репутацію на світовому ІТ-ринку. Найбільшим здивуванням для наших партнерів є низький рівень входу технологій у повсякденне життя людей при такому потужному ІТ - секторі. Ми страємося це змінити. Та якби державні університети були більш відкриті до співпраці, то набагато більше могли б їм допомогти.

Коли ми в 90х починали свою кар’єру, то теж не мали цих навичок. Але тоді їх не мав ніхто. А на сучасному ринку праці ці навички роблять людину конкурентоспроможною та дають кращі стартові позиції при прийомі на роботу.




- Які ще навички потрібні людині, яка хоче стати успішною?


В мене два сини і дочка, яким я постійно кажу, що людина, яка мріє бути успішною,має володіти навичками complex problem solving та critical thinking.

Перше – це вирішення складних проблем, адже прості за нас тепер вирішує Google, Amazon, Microsoft тощо.

Можна залежати від штучного інтелекту, а можна ним керувати. Треба вчитися взаємодіяти з технологіями, бути гнучким. Якщо людина перестає вчитися, то вона деградує, бо технології змінюють сучасний світ дуже швидко.

Друге – ти повинен вміти фільтрувати величезний об’єм інформації, що надходить з зовнішнього світу та використовувати критичне мислення, щоб розуміти та робити власний висновок. Саме він впливає на твою стратегію, тактику, дії. А якщо перебуваєш на керівній посаді, то це впливає на цілу компанію і колектив. Від цього залежить, чи будете ви рухатися у правильному напрямку, чи виграєте конкуренцію та займете свою нішу. І це стосується не лише ІТ.

Ми хочемо змінювати наше оточення і маємо можливість та розуміння того, як це робити. Тому стараємося робити те, що можемо і будемо допомагати надалі.


Фото: Надія Миколаєнко

Comments


bottom of page